Самоосвіта

Методична проблема : Використання інноваційних технологій в освітньому процесі.

Вивчення досвіду вчительки Новопечерської школи м.Києва М.Пристінської: Щоденні 3.Щоденні5.

Письмо в зошиті для багатьох першокласників – справжнє випробування. Кулькова ручка (чи олівець) виводять, здавалося б, власні «каляки-маляки», і до моменту вільного висловлювання думок у шкільному творі – ще роки й роки… Як зробити так, аби письмо у зошиті стало задоволенням, а висловлювання своїх думок – звичкою?

На це запитання знають відповіді вчителі Новопечерської школи у Києві, які не тільки впроваджують компетентнісний підхід у навчання читання та письма, а й діляться своїм досвідом з іншими педагогами під час форуму «Нова початкова школа – простір освітніх можливостей».

 Про те, як вона «вписала» «Щоденні 5» у шкільні програми початкової школи, розповідає завуч Новопечерської школи Марина Пристінська. 

Педагогічний стаж учительки – 20 років, але навіть для неї було відкриттям, коли після перших місяців запровадження нової методики другокласники почали з радістю і без страху помилитися писати невеличкі есе.

Марина Пристінська пояснює: «Щоденні 5» – це методична система, яка навчає учнів працювати самостійно. Вона складається з п’яти діяльностей – «Письма для себе», «Читання для себе», «Читання для когось», «Роботи зі словами» і «Слухання», які діти виконують щодня, під час уроків чи групи продовженого дня. Наприклад, щодня читають по 3-5-7 (а в четвертому класі і двадцять) хвилин, пишуть, слухають.

– Аби запровадити цю систему, не треба захмарних зусиль чи витрат часу, – продовжує розповідь педагог. – Головне – правильно організувати навчальний процес і знати, навіщо це потрібно.

Методику «Щоденні 5» застосовують у школах Великобританії, Канади, США, Австралії. Вона розвиває самостійність, креативність, уміння мислити нестандартно.

 

Читання для себе

 Правила для впровадження системи дуже прості. Канадські педагоги, наприклад, радять зібрати учнів (краще – сісти на килим) і сказати: сьогодні ми починаємо нову діяльність – читання для себе. Також варто запропонувати школярам самим розробити 5–7 правил діяльності. Наприклад – якщо вже обрав книжку для читання, то не варто змінювати вибір «по десять разів». А іншу книжку можна буде обрати вже завтра!

Важливо, щоб до обговорення долучилися самі діти, бо в такому випадку це будуть їхні правила.

– Ми пишемо правила на ватмані й розміщуємо на видному місці, – продовжує розповідь Марина Пристінська. – За потреби я завжди можу сказати: будь ласка, підійди, подивися, це ж ви ухвалювали.

Потім учитель моделює найкращий сценарій діяльності. До речі, це теж стало для Марини Пристінської відкриттям, адже в українських школах педагог не часто розповідає дітям про хід своїх думок. А в цій методиці – розказує. Зокрема, іде до поличок (чи коробок) із книгами і каже: у мене сьогодні такий настрій, тож я оберу цю книжку. Або: я люблю читати про пригоди, тому візьму ось цю.

– Дуже важливо не піддатися «спокусі» зробити як завжди: дати ту книжку, яку вчитель вважає «правильною», – наголошує Марина Пристінська. –Діти повинні знати, що можуть обирати самі.

Далі педагог говорить дітям, що є різні способи читання. Наприклад, «читання картинками». Аби краще зрозуміти текст, можна розглянути малюнки. Інколи діти обирають одну й ту саму книжку – забороняти їм не варто.

– У мене був випадок, коли весь час хлопчик обирав тільки енциклопедію автомобілів, – усміхається вчителька. – А потім розповідав факти, про які ніхто не знав. А інша дівчинка-другокласниця півроку читала книжку про Гаррі Поттера. Вона зрозуміла найважливіше: читати – надзвичайно цікаво.

Починати читання для себе у першому класі потрібно із трьох хвилин. Після закінчення учень має відповісти на запитання (усні, на аркуші чи в зошиті): про що був текст, які факти він дізнався тощо.

Спочатку в Новопечерській школі ці завдання пропонували дітям виконувати на спеціальних аркушах. Але потім вирішили, що так витрачається дуже багато паперу і нині на запитання можна відповісти у звичайному зошиті. До речі, завдання за тиждень змінюються, це може бути й маленька історія про прочитане чи пропозиція уявити себе письменником і придумати інший кінець твору. Так розвивається креативність.

До речі, у «Читанні для себе» передбачено самооцінювання. Наприклад, напроти «я сьогодні гарно обирав», «я читав уважно» (та іншого) першокласник може поставити плюсик.

 

Письмо для себе

 Письмо можна вводити одночасно із читанням. Правила такі самі – змоделювати поведінку, обрати тему. Теми пропонує вчитель – зазвичай не більше п’яти. Вони можуть бути найрізноманітніші: «Про що я мрію», «Яку добру справу зробив», «Що цікавого було на вихідних», «Що таке дружба» тощо.

Також перед початком роботи варто запитати у дітей: «Як ви думаєте – чому важливо писати щодня?». І послухати відповіді. Один зі школярів, наприклад, відповів, що він хоче стати письменником і придумати історію «крутішу», ніж у Джоан Роулінг.

За «Письмо для себе» оцінки вчитель не ставить. Одразу каже дітям: це твій зошит і твої думки, якщо не захочеш, ніхто не прочитає. Але після кожного міні-уроку педагог запитує: хто хоче прочитати вголос те, що написав? Зазвичай хочуть усі.

До речі, у кожному класі є діти, які спочатку тільки малюють. І справа вчителя – лагідно запропонувати: «Підпиши, будьласка, ці малюнки. Адже завтра можеш забути, що ти хотів висловити».

«Письмо для себе» також передбачає самооцінювання. Школяр має визначити – чи використовував нові слова та правила тощо.

У гостей форуму виникли питання: а що робити, наприклад, у ті дні, коли вчитель веде не п’ять, а два чи три уроки в день?

На це методика дає чітку відповідь: обов’язковими є щоденні дві діяльності – «Читання для себе» і «Письмо для себе».

 

"Помити руки", коли не знаєш слів

 

Система «Щоденні 5» дає можливість працювати з дітьми індивідуально. Недарма всі «аркуші» методики поділені на дві частини: на одній написано, що має робити учень, на іншій – учитель. Доки клас читає чи пише, вчитель може підійти до тих, хто потребує більше уваги, і пояснити, підтримати.

Окрім власне читання чи письма, методика навчає комунікувати. Наприклад, під час «Письма для когось» діти об’єднуються в пари, домовляються, хто скільки прочитає – речення чи абзац. Після читання треба запитати товариша: чи сподобався текст? Чому?

Дуже важливою є і ще одна діяльність – «Робота зі словами».

– Психологи стверджують, що якщо дитина не розуміє значення хоча б одного слова у тексті, то далі перестає сприймати весь текст, – каже Марина Пристінська. – Реакція школярів на незрозуміле слово може бути різною – дехто навіть виходить із класу. Найчастіше виходять ті, хто вдома спілкується російською. Вигадують різні причини – попити води, помити руки. Виявляється, «винні» у цьому незрозумілі слова.

Тому перед тим, як вирішувати задачу чи читати вправу, педагог завжди запитує – чи всі слова зрозумілі? Незрозумілими можуть бути навіть «але», «проте», «стільки ж».

Незрозумілі слова у Новопечерській школі виписують на окремий ватман і розміщують на так званій «стіні слів» (її змінюють кожні місяць-півтора). Школяр завжди може підійти і «піддивитися» значення нового слова. А починають із найпростішого – знайти незрозуміле слово у словнику, скласти з ним речення, придумати і розповісти про це слово історію. І навіть – виліпити з пластиліну композицію про значення слова!

 

Слухання 

Учителі молодших класів знають: діти у початковій школі люблять працювати руками, а інформацію сприймають здебільшого за допомогою зору. Навичок засвоювати нові знання «на слух» у малечі майже немає. Але у 5 класі починається поділ на предмети, і дітям доводиться дуже швидко перелаштовуватися саме на аудіо-сприйняття.

Зробити перехід до такого сприйняття легшим і покликана діяльність «Слухання». На уроках використовують аудіокниги, нині з нетерпінням очікують закінчення озвучування нової хрестоматії для початкових класів (озвучування робиться для незрячих дітей, але, на думку вчителів, воно стане у пригоді й усім іншим). Аудіофайли надсилають дітям на електронну пошту, звідти їх завантажують на планшет (ці гаджети є в кожного учня. – Авт.) і використовують на уроці.

– Для того, щоб організувати слухання, ми закупили п’ять пар навушників. Це – єдині фінансові витрати, яких потребувала методика «Щоденні 5», – розповідає педагог. – Упевнена: якщо ви розкажете батькам, що слухання готує дітей до сприйняття інформації у старших класах, вони вас обов’язково підтримають.